Мені здається, що ми неправильно називаємо цю дискусію. Це не питання посилок до 150 євро. І тим більше це не питання про те, чи можна українцеві замовити кросівки, сорочку або якусь дрібну техніку на іноземному маркетплейсі.
Це питання добросовісної конкуренції в Україні.
Давайте подивимося на ситуацію зараз очима українського підприємця. Він виробляє або офіційно імпортує товар в Україну. Платить податки, ПДВ, зарплату працівникам, оренду, електроенергію, утримує склад, магазин.
А поруч на тому самому українському ринку продається аналогічний товар через іноземний маркетплейс, але завдяки пільзі до 150 євро він потрапляє до покупця в іншому податковому режимі на користь Китаю.
І виникає просте питання: чому український підприємець повинен конкурувати не тільки з китайським виробником чи іноземним маркетплейсом, а ще й з податковою пільгою, яку фактично надає йому українська держава?
Я абсолютно не проти того, щоб українець купував китайський товар, якщо він дешевший або кращий. Це нормальна поведінка споживача. Але нехай український і китайський продавці конкурують ціною, якістю, асортиментом, сервісом, швидкістю доставки. А не тим, що один платить податки, а другий отримує податкову перевагу.
І тут є дуже цікава статистика за 2025 рік. Серед ста найбільших одержувачів міжнародних поштових відправлень 90 були фізичними особами. Вони отримали понад 83 тисячі посилок. У середньому 922 посилки на одну людину за рік.
Це майже три посилки щодня.
Я не хочу нікого звинувачувати. Але погодьтеся: коли людина отримує майже три міжнародні посилки кожного дня протягом року, дуже важко пояснювати всю цю систему виключно особистими потребами.
Тому проблема значно ширша, ніж людина, яка раз на місяць замовила собі кросівки.
Друге, навколо цієї теми дуже легко грати на емоціях людей.
Сказати: дивіться, влада хоче забрати у вас дешеві покупки. Ви купували дешевше, тепер будете платити більше.
Людина завжди краще відчуває 200, 300 чи 500 гривень, які лежать у її власній кишені сьогодні, ніж мільярди гривень у державному бюджеті.
Умовно кажучи: людині показують 500 гривень, які вона може втратити сьогодні, але не показують 5 тис. грн пенсії, зарплати чи інших державних видатків, які треба буде профінансувати завтра.
Звичайно, це не означає, що конкретні 500 гривень із конкретної посилки завтра перетворяться на 5 тис. грн конкретної пенсії. Це питання масштабу продажів.
За оцінками, які сьогодні обговорюються, йдеться приблизно про 19 млрд грн потенційних ненадходжень ПДВ.
І тоді питання вже звучить інакше: хто має профінансувати цю пільгу? Той український підприємець, який сплачує податки? Інші платники податків? Державний бюджет?
Третя маніпуляція - що після введення ПДВ усе замовлене автоматично подорожчає на 20%.
Не обов'язково. Навіть якщо взяти найпростішу арифметику: товар коштував $10. 20% - це два долари. У найпростішій моделі він коштуватиме $12.
Але економіка працює складніше.
Є виробник. Є маркетплейс. Є маржа продавця. Є логістика. Є акції та знижки. І головне є конкуренція.
Якщо умовний Temu, AliExpress чи інший великий маркетплейс хоче зберегти українського покупця, зовсім не факт, що всі 20 відсотків податку він механічно перекладе на кінцеву ціну.
Частину може взяти на себе продавець, частину платформа, частина може компенсуватися зменшенням маржі.
Тому треба чітко розділяти дві речі:
20% ПДВ - це ставка податку. Це не прогноз зростання роздрібної ціни на 20%.
А тепер найцікавіше. Нам намагаються представити скасування пільг на посилки так, ніби Україна винайшла якийсь власний велосипед.
Нічого подібного.
Європейський Союз ще з 1 липня 2021 року скасував звільнення від ПДВ для імпортних товарів дешевше 22 євро. Тобто ПДВ застосовується і до дешевих комерційних покупок із третіх країн. Для товарів до 150 євро працює система IOSS: продавець або маркетплейс може фактично стягнути ПДВ у момент покупки й перерахувати його відповідній державі.
І зверніть увагу на логіку Європейського Союзу: Єврокомісія прямо пояснювала ці зміни необхідністю створення рівніших умов конкуренції для європейського бізнесу.
Більше того, Європа вже пішла далі. З 1 липня 2026 року ЄС запровадив тимчасове мито € 3 на відповідні категорії товарів у малих посилках до € 150. І в документах Ради ЄС серед причин прямо називалася недобросовісна конкуренція щодо європейських продавців. У перспективі сама митна пільга до € 150 має бути скасована й замінена звичайними тарифами.
Чому? Тому що лише у 2024 році до Європейського Союзу зайшло 4, 6 млрд малих посилок, 91% із них - із Китаю. Це вже не пошта в традиційному розумінні. Це величезний канал міжнародної торгівлі.
Подивімося на Сполучені Штати. Там багато років діяв дуже високий безмитний поріг у $800. Тому американці зіткнулися з тією ж проблемою масового потоку дешевих товарів.
У травні 2025 року США припинили застосування de minimis до відповідних товарів із Китаю та Гонконгу. А з 29 серпня 2025 року безмитний режим de minimis був призупинений для відповідних комерційних відправлень уже глобально.
Тобто і Європа, і Сполучені Штати рухаються в одному напрямку: цифрова торгівля не повинна перетворюватися на спосіб обходу звичайних правил оподаткування і конкуренції.
І тому для України це ще й питання європейської інтеграції. Ми не можемо одночасно говорити, що інтегруємося до єдиного європейського ринку, і при цьому будувати принципово іншу систему оподаткування електронної торгівлі. Більше того, ухвалення відповідних змін пов'язане із зобов'язаннями України перед Європейським Союзом та МВФ. Верховна Рада прямо зазначає це в матеріалах до відповідного пакета законопроєктів.
Тому я б узагалі забрав із цієї дискусії словосполучення "податок на посилки". Воно емоційне і вводить людей в оману. Посилка це лише спосіб доставки. Питання в іншому: як оподатковується товар, який продається українському споживачеві, і чи перебувають продавці цього товару в рівних конкурентних умовах.
Моя позиція тут дуже проста: купуйте там, де вам вигідніше. Купуйте українське, китайське, європейське, американське, бо споживач має право вибору. Але якщо всі продають на одному ринку одному українському покупцеві, держава повинна створити чесні правила гри. Бо конкуренція має відбуватися товаром, ціною, якістю та сервісом. А не податковою пільгою.