Спроба допомогти людині з видимою травмою може її образити. Психологиня Ірина Маркевич в інтерв'ю виданню "Думка" пояснила: жалість, нав'язлива турбота і навіть довгий погляд на протез — це не підтримка, а порушення особистих кордонів. Особливо гостро це відчувається зараз, коли в суспільство повертаються ветерани з видимими та невидимими наслідками війни. Що таке психологічна інклюзія
Психологічна інклюзія — це готовність суспільства зустріти іншу людину такою, якою вона є, і прийняти її. За словами Маркевич, особливого ставлення потребує не лише людина з інвалідністю, а кожен, хто в конкретний момент потребує трохи більше можливостей чи уваги — від вагітної жінки до людини, яка зламала ногу.
Фахівчиня наголошує: будь-яка людина — незалежно від того, чи отримала вона інвалідність на війні, через нещасний випадок чи свідоме зловживання — має право на рівне ставлення й рівні можливості. «Травма не визначає людину. Людина — це людина», — підкреслила психологиня. Чому жалість ранить, а не допомагає
Жалість виникає автоматично, але її краще замінити повагою. «Можливо, ця людина вважає, що з нею все добре, і до себе ніякої жалості не відчуває», — пояснює Маркевич. Якщо є нестримне бажання «принести добро», варто спершу спитати, чи потрібна людині допомога, а не хапати її і переводити через вулицю без дозволу.
Також психологиня радить не розпитувати людину, що з нею сталося, — «ні на першому, ні на сто першому побаченні». Якщо людина захоче, вона сама розкаже. Водночас не варто вдавати, що нічого не помічаєш: найкраще поводитися так само, як із людиною без видимих травм. Гіперопіка шкодить дітям
Окремо Маркевич зупинилася на вихованні дітей. Дитина, яка може сама щось робити по сто разів і лише на сто першому в неї вийде, до життя більш готова, ніж та, яка виросла під гіперопікою. Це помітно одразу: треба давати дитині простір для власних спроб і помилок, а не «заносити за нею всі хвости». Як пояснити дитині відмінності між людьми
Батькам фахівчиня радить пояснювати, що люди бувають різними: у когось очі різного кольору, у когось протез чи шрам, і це не визначає характер людини та її людські якості. Дитина має вчитися бачити передусім людину, а не «носія особливості», і питати дозволу, перш ніж допомогти.
Не менш важливо вчити дитину не давати оцінок — навіть «позитивних» на кшталт «ти такий сильний, я б так не зміг». Якщо не знаєш людину, краще менше оцінювати і більше поважати її кордони, каже психологиня.
Насамкінець Маркевич звернула увагу: одним із головних чинників розвитку посттравматичного стресового розладу є не бойові дії, а несправедливість суспільства. Тому рівне, без жалісних поглядів і нав'язливої опіки ставлення — це буквально те, що допомагає людині відновлюватися.
Раніше портал Знай повідомляв, діти постійно сваряться між собою: 10 порад психолога, щоб зменшити суперництво .
Також наш портал інформував, 28 точок Wi-Fi у шкільних укриттях Дніпра: діти продовжать навчання під час тривог .
Більше деталей читай у матеріалі: ротавірус у ліцеї — діти масово захворіли .