Андрій Тотовицький оголосив про завершення професійної ігрової кар'єри, однак повністю з футболом поки не попрощався. Зараз 33-річний футболіст допомагає "Маяку" із Сарн у Кубку України, де команда вже пройшла два раунди, а паралельно працює з молодими гравцями у компанії ProStar.
В інтерв'ю Sport RBC. UA Тотовицький розповів, чому остаточно вирішив повісити бутси на цвях, пригадав найкращий період кар'єри в "Десні", пропозиції від "Леганеса", "Страсбурга" та клубу з Південної Кореї, а також поділився спогадами про Донецьк і "Донбас Арену". "Це більше тортури, аніж футбол"
– Пропоную почати з сьогодення, а потім трохи поностальгувати. Ти оголосив про завершення ігрової карʼєри, але просто зараз із командою "Маяк" Сарни за тренерства твого багаторічного партнера по команді Владислава Кулача ви наводите галас в Кубку України, пройшовши два раунди. Можливо, поспішив з завершенням карʼєри?
– Тут все доволі просто. Я просто не можу тренуватись кожного дня. Мені не дозволяє здоров'я. Ось показовий приклад: я грав на Кубок, на 25-й хвилині в мене заспазмував литковий м'яз. Я дограв до 65-ї хвилини, мене замінили, я приїхав додому, зробив МРТ, а там надрив два сантиметри... І все, тепер я вже знову місяць без футболу.
– Я так розумію, що ця ситуація зі спазмами і стала ключовою в твоєму рішенні завершити?
– Так. Це турбувало мене кожного дня – то ахілл, то литковий, то ахілл, то литковий… Тож в якийсь момент зрозумів остаточно, що це більше тортури, аніж футбол.
– Розкажи трохи про команду, в якій ти зараз граєш на Кубок. Як виник варіант пограти за неї? Кулач запропонував?
– Ні, це я йому запропонував! Я родом з Сарненського району, мої друзі займаються цією командою, я трохи дотичний. У мене ще давно була домовленість з покійним президентом клубу Миколою Клевакою, що я колись за них пограю.
Мені не хотілося повністю завершувати з футболом, хотілося трохи пограти, тому що я відчуваю, що внутрішні сили в мене ще є, навіть коли мене не турбує нічого зі здоровʼя, коли нема надривів ніяких, я фізично нормально почуваюся, ходжу в зал, граю в падел, бігаю. Тож якось я зідзвонився з хлопцями і домовилися, що я пограю за них.
Потім запропонував Кулачу приєднатися до нас. А цього сезону в нас взагалі зібралася дуже хороша команда – Беженар, Романюк, Міша Сергійчук, легенда наша…
– Звучить цікаво. А які амбіції?
– Максимальні! Хочемо виграти і Кубок аматорів, і чемпіонат. Хоча цього сезону поки що складається важко. По грі виглядаємо непогано, але не завжди виходить довести її до перемоги. Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений користувачем @fc_mayak_sarny
– Як оціниш тренерський потенціал Владислава Кулача?
– Дуже великий! (сміється)
– Тебе самого тренерська діяльність не цікавить?
– Ніколи не кажи "ніколи".
– Багато футболістів після завершення ігрової карʼєри опиняються ніби поза бульбашкою і виявляються не дуже готовими до цього життя. Як у тебе з цим?
– Якщо повернутися до того, чому я закінчив карʼєру, то останніх 5-6 років, коли здоровʼя вже мучило, у мене постійно виникали думки, чим я буду займатися, коли рано чи пізно закінчу, тому що були такі передумови – бо я і операцію робив, яка не допомогла, і лікувався. Ще був на контракті з Шахтарем, мені зателефонував Вадим Шаблій і запропонував подумати над тим, аби приєднатися до його компанії Pro Star. А коли завершив карʼєру офіційно, я пристав на цю пропозицію.
– Розкажи, чим тепер займаєшся?
– Багато працюю з молоддю. Допомагаємо їм розвиватися, бути готовими до професійного футболу. Мова не лише про переходи в різні клуби. Часто батьки просять, аби ми подивилися їхні ігри, проаналізували, дали поради щодо розвитку. Самі хлопці також телефонують після ігор, спілкуємося, розбираємо моменти.
– Якщо озиратися назад, чи шкодуєш про щось за час ігрової карʼєри?
– Напевно, ні. Єдине, що мені хотілося б поміняти – щоб здоровʼя було краще, але це, на жаль, від мене не залежало. Тому що все, що від мене залежало, я робив.
– Я, скоріше, натякаю на те, що під час твоєї карʼєри ти неодноразово був десь за крок від виклику до національної збірної, але цього не сталося.
– Авжеж, від цього сумно, осад через це залишився. Але вже нема сенсу про це говорити. Найкращий період у "Десні" та нереалізовані трансфери
– Якщо повертатися до персони Владислава Кулача, у вас саме з ним було найкраще взаєморозуміння на полі?
– Я б так не сказав. Ми з ним не так вже й багато грали, хіба що на початку карʼєри. І те, я більше в "Шахтарі-3" був, він у дублі, воно якось міксувалося. Потім трохи перетнулися в Маріуполі і в молодіжній збірній України.
– А кого іншого можеш відзначити, з ким розумілися в грі без слів?
– Якщо чесно, мені завжди подобалось з Філіпом Будківським грати. Він так чіплявся за мʼячі, на мене скидував, я розганяв атаки, це виглядало доволі цікаво та загрозливо. Хоча хлопців багато було, одного виділяти і не хочеться. Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Andrii TotovytskyiProStar (@andrii. totovytskyi)
– А хто найбільший топ, з ким ти грав разом?
– Теж важко виділити одного. Вілліан, напевно, або Мхітарян. Або якщо взагалі відкрити склад "Шахтаря" ще часів Донецька, то там будь-кого можна відзначити.
– Який період ігрової карʼєри можеш назвати найкращим для себе?
– Моя карʼєра ніби складалася зі шматочків. Я постійно був на контракті в Шахтарі, пішов в оренду, трішки заграв, мене у Шахтар повернули, там знову грав мало, знову в оренду, знову заграв, знову вертався. І так по колу. Але, напевно, можу відзначити період у чернігівській Десні – те, як я там грав, як почувався.
– У тебе в Чернігові було 9 голів і 5 асистів за 18 матчів УПЛ.
– Ну от, статистика це підтверджує. Причому за кількістю матчів це навіть не повноцінний сезон.
– Чим пояснюєш таку продуктивність?
– Мені вдалося знайти спільну мову з головним тренером Олександром Дмитровичем Рябоконем, він зрозумів мій стиль гри і довіряв мені постійно. Напевно, саме там я найбільше розкрив свій потенціал.
– А про яку команду, в якій ти грав, згадуєш з найбільшою теплотою?
– Всюди були гарні періоди. І в Зорі у нас був гарний колектив, і в Маріуполі. Але в Десні, напевно, був найкращий період.
– Кому з тренерів вже своєї професійної карʼєри ти вдячний найбільше?
– Всім вдячний. Миколі Петровичу Павлову можу подякувати за те, що мене зовсім юного взяв з дубля Шахтаря в Маріуполь, повірив у мене, дав мені старт. Ну а про роботу з Рябоконем ми вже поговорили.
– Хет-трик у ворота "Шахтаря" часів оренди в "Зорі" – найпамʼятніший момент твоєї карʼєри чи назвеш ще й інші?
– Напевно, найпам'ятніший все ж таки гол "Дніпру" у півфіналі Кубку України (сезон 2015-2016 –прим. К. К. ). Я вийшов на заміну в другому таймі і забив на 95-й хвилині гол, завдяки якому ми вийшли у фінал. До речі, це був той самий тиждень, коли я пізніше оформив хеттрик у ворота "Шахтаря". Тому так, перфоманс видав класний. "Мене запрошували в Південну Корею"
– Найцікавіший пропозиція продовження карʼєри, яку ти мав, але цього не сталося?
– Якщо чесно, було дуже багато пропозицій за карʼєру. Особливо, коли видав у Зарі гарний сезон або коли в Бельгії грав. Найбільш екзотична – мене запрошували в Південну Корею. Там була гарна команда. Я дійсно розглядав цей варіант.
– Чому не поїхав?
– Дружина була вагітна, вирішив залишатися в Україні і бути поруч з родиною.
– А з Європи що цікавого було?
– Був іспанській "Леганес", коли вони в Прімері грали. І французький "Страсбург". Вони потім того сезону виграли Кубок французької ліги.
– А з цими варіантами що не склалося?
– "Шахтар" не відпустив – мало запропонували.
– Як оціниш свій закордонний період, коли ти провів сезон в оренді у Бельгії?
– У мене вся карʼєра складалася, наче як криптовалютний ринок чи біржа – вгору-вниз, вгору-вниз… Я приїхав туди, в мене все було добре, мені все подобалося, я грав, забивав. А потім вирішив поїхати додому, поговорив з керівництвом, з тренером. Вони відпустили мене умовно на день, а я ще на день затримався. Повернувся, і мене вісім чи девʼять матчів не включали до заявки через те, що не повернувся вчасно. "Шахтар", Донецьк, "Донбас Арена"
– Ти автор останнього голу у ворота Шахтаря на "Донбас Арені". Які спогади про той матч?
– Згадую його з сумом. Ми грали той матч вже, коли в Донецьку все починалося. Всі були стривоженими через цю ситуацію. Було чутно постріли та вибухи.
– Я зараз спілкуюся з людиною, яка грала та забивала на "Донбас Арені". Якою була атмосфера там?
– Це найкращий стадіон, на якому я будь-коли був та грав. Ми приїздили туди з дублем грати спаринги проти основи. Ми приходили на матч основи, завжди були повні трибуни. Це просто найкращі спогади – з тим часом життя, з Донецьком, з базою клубу. Я дуже сумую за цим містом і згадую його завжди зі сльозами на очах. Андрій Тотовицький (фото: ФК "Шахтар")
– Чи знаєш ти або, можливо, вгадаєш, у ворота якої команди ти забив найбільше голів за карʼєру?
– (майже не замислюючись) "Шахтар"?
– Так, "Шахтар", ти їм забив пʼять голів. Було принципове налаштування на клуб, якому ти належав? Чи хотів довести, щоб повернутися в команду?
– Напевно, хотів довести, щоб повернутись, це перше. Друге – з "Шахтарем" завжди цікаво грати. На той час не лише з "Шахтарем", а й "Динамо", з "Дніпром", з "Металістом" – командами, які в верхній частині таблиці, які грають у футбол і дають грати тобі. Тому проти "Шахтаря" і коли я за "Зорю" грав, і коли за "Десну", у нас завжди виходили результативні матчі. Не було такого, щоб ми закривалися і просто грали на відбій. Завжди було дуже цікаво.
– Паулу Фонсека, коли тільки прийшов в "Шахтар", залишив тебе у першій команді та награвав нападником у схемі 4-4-2…
– Якщо чесно, мені взагалі ніколи не подобалася ця позиція. Бо я не є класичним нападником…
– А потім стався виліт від "Янг Бойз" і він відмовився від цієї схеми. Був шанс все ж таки заграти в його "Шахтарі"?
– Думаю, був. Вважаю, що він до мене добре ставився. Хоча у нього я часто їздив девʼятнадцятим – їхав на гру, але єдиним в остаточну заявку не потрапляв.
– Чим "Шахтар" Йовічевіча, який зібрався на початку повномасштабної війни і в якому ти також був, поступався тому "Шахтарю" Фонсеки?
– Якщо я зараз скажу, що нічим, то мене захейтять, напевно. Але, якщо чесно, я особливо не відчував такої великої різниці. Так, у Фонсеки були Тайсон, Марлос. Вони індивідуально були сильніші, ніж будь-який гравець, який був у нас в команді Йовічевіча.
Але тоді нас усі списували з рахунків, казали, що "Динамо" вже за 20 турів стануть чемпіонами, а ми дуже гідно виступили, здобули золото, добре зіграли в Лізі чемпіонів і кваліфікувалися в Лігу Європи. Результат очевидний.