На початку червня 2026 року Україна атакувала своїми далекобійними дронами Санкт-Петербург якраз під час проведення тамтешнього економічного форуму. Власне, із тієї атаки брала свій старт нова фаза війни, яку на Печерських пагорбах називали спробою примусу Росії до переговорів.
Тодішня стратегія атаки дронами й відкритими листами , про яку детально писала УП, полягала в тому, щоб, з одного боку, бити по критичній інфраструктурі Росії, постійно нарощуючи глибину ураження до 1000-3000 кілометрів, а з іншого – пропонувати почати переговори про мир у будь-який момент.
Здебільшого передбачалося, що у другій половині літа Сили оборони України розпочнуть дронову блокаду Криму та півдня України і тотально заблокують Росії можливість судноплавства в Азовському та Чорному морях. Це мало відбуватися паралельно з нарощуванням санкційного тиску з боку партнерів, щоб восени, після російських виборів, спільно змусити росіян реально включитися в переговорний процес.
"Саме в жовтні-листопаді, от за сукупністю всього: і військових, і дипломатичних, і міжнародних факторів – може відкритися певне вікно можливостей для переговорів. Десь перед американськими виборами і після російських у Думу", – пояснював у червні логіку українських дій співрозмовник УП в дипломатичній команді президента.
Станом на початок осені більшість із задуманого у воєнному плані вдалося реалізувати силами ЗСУ. Часом, як в історії зі знищенням логістики на Півдні чи атаками на тіньовий флот, – навіть перевищуючи очікування.
Однак сказати, що Україна наблизилась до головної мети – початку предметних переговорів – не можна. Якраз навпаки.
У серпні загальна позитивна динаміка почала спадати. А різке загострення атак з боку росіян на українські тилові міста – насамперед Київ, Одесу, Запоріжжя, Харків та інші – призвели до того, що Україна опинилася ледь не сам-на-сам із проблемою тотального повітряного терору Росії.
Причин такого різкого контрасту між тим, що планувалось, і реальним результатом кілька. Зіграли свою роль і внутрішні міжусобиці всередині владних груп з боротьбою за контроль над Міноборони, урядом, Генштабом та ЗСУ, які давали росіянам часову фору у технологічній війні. Свій негативний внесок мали і постійні деморалізуючі корупційні скандали , і, що не менш важливо, абсолютна безпорадність зовнішніх партнерів в питанні посилення тиску на Москву.
Саме на цьому тлі 22 вересня у Штатах президенти Володимир Зеленський і Дональд Трамп провели свою чергову зустріч.
Чи здатна була вона дати новий поштовх перемовинам і переламати невигідну для України дипломатичну інерцію? Які реальні очікування України та її партнерів від осіннього переговорного вікна? На що і чому теоретично міг би піти Путін? До чого слід готуватися Україні після невдачі стратегії примусу росіян до переговорів цієї осені?
З усім цим розбиралась "Українська правда". Переговори між двома столицями
У серпні 2026 року до Києва після кількох місяців невдалих умовлянь, обіцянок, переносів і нових обіцянок нарешті завітали спецпосланці Дональда Трампа Джаред Кушнер та Стів Віткофф. Перед цим вони відвідали Москву, де провели переговори з Путіним.
Власне, саме цей вояж можна вважати початком заключної фази переговорного процесу цього року.
Почався цей раунд ще із сумнозвісного проєкту "Дмітрієва-Віткоффа " наприкінці 2025 року. Згодом переговори активізувалися після приходу в українську групу Кирила Буданова та Давида Арахамії на початку 2026-го. Тоді пройшло кілька доволі продуктивних кіл перемовин і зустрічей в різних юрисдикціях.
Врешті, в загальних рисах була навіть сформована певна рамка домовленостей, яку в переговорних колах жартома називали " Донілендом " (за іронією долі, назва українського регіону Донбас частково співзвучна із прізвищем американського президента). Йшлося про зупинку вогню по фактичній лінії зіткнення, певні обмеження українських військових спроможностей і головне створення своєрідної "вільної економічної зони" на Донбасі під управлінням американської адміністрації.
А от де саме мав з'явитися "Доніленд" – на вільній частині Донбасу, пропорційно на контрольованих і окупованих територіях чи в ширших межах – це вже мали визначити лідери. Але процес повністю зупинився ще до того, як їхня зустріч стала можливою. Здебільшого через те, що дуже вже ефемерними були гарантії, і надто великими ризики для України.
Але попри все Трамп і його спецпосланці й далі продовжують повторювати мантру про можливість швидкого завершення війни, якщо не за 24 години, то принаймні у 2026 році. Утім, у непублічних розмовах члени команди Зеленського після візиту Кушнера та Віткоффа до Москви та Києва були, м'яко кажучи, не настільки оптимістичними.
"Вони то приїхали нарешті у Київ, але проблема в тому, що з таким набором меседжів можна було б заощадити на дорозі. Нічого нового вони привезти не змогли", – обурювався не під запис один із членів команди президента України у розмові з УП на початку вересня.
"Вся їхня робота звелася до того, що раніше ми обговорювали варіанти перемоги України, а у цих немає навіть стратегії пристойної поразки. Все, що вони можуть запропонувати, зводиться до формули: віддайте росіянам те, що вони просять, а потім ми втопимо вас у грошах. Але це не надто схоже на робочу історію", – пояснював загальну зміну ситуації співрозмовник УП.
Особливо, якщо врахувати, що росіяни знайшли вузьке місце в українській обороні – відсутність ракет для перехоплення балістичних ракет та дронів для збивання нових реактивних шахедів.
Тож єдиним пунктом, про який більш-менш реально можна спробувати домовитися цього року – це енергетичне перемир'я. Переговори між двома виборами
"Наші удари по НПЗ – це те, що є дійсно болючим для росіян. І це єдине, про що вони зараз готові реально говорити. Відмова, що от ми не б'ємо по "нефтянці", а вони по нашій енергетиці, поки єдине, що можна скрутити до зими", – розмірковує в розмові з УП один із топів команди Зеленського.
Ще на початку вересня УП стало відомо про підготовку зустрічі тристороннього формату (Україна – США – РФ) на рівні радників у котрійсь із країн Перської затоки для опрацювання ідеї енергетичного перемир'я.
"Посланці Трампа з Москви привезли враження, що до своїх виборів у Думу росіяни не збирались іти на жодні переговори чи поступки, бо у них всередині це сприймається як слабкість. Після виборів вони теж не будуть послаблювати удари, бо треба показувати, що от ми сильні і таким чином посилюватись. Але по темі енергетики вони цілком можуть говорити", – ділився враженнями від приїзду американських посланців один із членів найближчої команди Зеленського.
20 вересня російські "вибори" закінчились. І згадана зустріч радників планувалась десь після них. Проте в процес знову втрутився Дональд Трамп.
Американський лідер, у якого на носі свої вибори в Конгрес, у притаманній йому манері публічно видав готовність до проведення зустрічі радників ледь не за уже підписану угоду.
Це змусило Україну так само публічно реагувати, і президент Зеленський оголосив офіційну переговорну позицію: якщо ми зупиняємо удари по енергетиці, то це має стосуватися всієї енергетики. Не можна допустити ситуації, коли Україна припиняє удари по російській нафтопереробці, а Росія, скажімо, залишає за собою право бити по українській електроенергетиці під приводом її "роботи на оборонку".
Позиція Києва чітка: будь-яке енергетичне перемир'я має бути повним і безумовним.
От саме на такому тлі 22 вересня в США, на полях Генеральної Асамблеї ООН, відбулася зустріч Зеленського та Трампа.
Власне, вони встигли поспілкуватись ще за кілька днів до цієї зустрічі телефоном. Але тоді йшлося здебільшого про дизель , на який у Штатах підскочила ціна. Трамп чомусь вирішив зробити винною у цих цінових коливаннях не свою провальну кампанію в Ірані, а Україну з її ударами по російських НПЗ.
Очна ж зустріч 22 числа до жодних проривів чи бодай відчутних прикладних результатів не призвела. Про це засвідчила і кількахвилинна спільна пресконференція президентів до початку перемовин, і брифінг президента України після них, і джерела УП в українській делегації.
Єдине досягнення – американці припинили казати "ні" на запити щодо продажу Україні ракет до систем Patriot та передачі ліцензій на їхнє виробництво в Україні . Утім, не сказали і остаточного "так". Навіть у таких довгих історіях як ліцензування випуску ракет в Україні, для якого знадобляться роки , Трамп уникає конкретних відповідей.
І це при тому, що перед виборами в США йому вкрай необхідно продемонструвати хоча б якусь видимість тиску на Москву. Врешті, створення видимості переговорів з боку Москви може бути лише грою, щоб підтримати вигідного їй друга Дональда перед виборами в Конгрес.
Американські адміністрація сподівається, що матиме бонуси на російському напрямку через підписання "закону Гремма" про "нищівні санкції" проти РФ. Але чи сам Трамп наважиться запровадити такі санкції проти російських еліт, з якими, як з'ясувалось, дружить сім'ями ? Зустріч Зеленського із ним відповіді на це питання не дала.
Можливо, її дадуть перемовини американського президента і лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Принаймні Зеленський просив Трампа протестувати готовність Сі до того, щоб натиснути на Москву.
***
Після перемовин Зеленського та Трампа у США можна остаточно констатувати: розпочата Україною на початку літа кампанія з примусу росіян до миру не досягла результату.
Здебільшого, через неможливість добитись єдиного санкційного фронту від усіх партнерів та їхньої готовності реально вписуватись у вирішення проблеми російської агресії.
Тому що українські військові рішення, покликані перехопити ініціативу на півдні та в Криму, справді спрацювали. Більше того, комплексний вплив на ворога дозволив Силам оборони України провести успішні й результативні контрнаступальні операції на Півдні, біля Куп'янська та навіть у точці найвищої концентрації російських сил – на Донбасі в районі Лиману .
Це вчергове довело: Путін може декларувати захоплення Куп'янська чи Святогірська на словах, але не на землі. В реаліях поля бою Україна спроможна ефективно оборонятись і навіть знищувати такі передові підрозділи ворога як "Рубікон" .
Головною ж проблемою на цьому тлі для України може виявитися внутрішньополітична дезорганізація.
Вона спричинена, з одного боку, постійними масштабними корупційними викриттями у найближчому оточенні Зеленського, а з іншого – місяцями дестабілізації в Міноборони після звільнення Михайла Федорова та його команди, яка відповідала за агресивну наступальну складову.
Нове керівництво Міноборони, Генштабу та ЗСУ загалом має позитивні відгуки, але потребує дорогоцінного часу для взяття під контроль своїх структур. Такі історії як досі не підписані угоди на закупівлю ракет для "Patriot" – найкраща тому ілюстрація.
У результаті військово-медійну динаміку було частково втрачено, а Росія вдалася до нової хвилі масованого терору балістикою та дронами проти столиці й західних областей.
Загальний рівень фрустрації в суспільстві вимагає від влади швидкого зрозумілого сценарію дій. Адже у ситуації, коли в бюджеті бракує грошей на все, а союзники доходять до торгівлі санкціями проти російських олігархів , без відновлення внутрішньої стійкості країна дуже ризикує.
Без повернення до "духу 2022 року", коли за виживання держави бореться не окрема політична сила чи президент, а весь народ, шансів протриматись до наступного вікна можливостей у переговорному форматі буде з кожним днем усе менше.
Роман Романюк, УП