Гонка тижня 28 вересня: чемпіонат світу-2026, Монреаль (Канада), групова гонка, чоловіки Завершувала програму чемпіонату світу з велоспорту за традицією його головна страва – групова гонка серед чоловіків. Як і прогнозувалося, вона вийшла надзвичайно хаотичною та тактичною.
Ще у прев'ю до чемпіонату світу ми говорили про те, що такий хід гонки може принести перемогу збірній США, у складі якої є три дуже небезпечних фаворити другого ешелону: головне – правильно тактично використати свої ресурси. І американці з блиском це зробили.
На більш ранніх стадіях гонки атакував Квінн Сіммонс, під кінець – Брендон МакНалті, весь цей час Маттео Йоргенсон просто блискуче руйнував роботу з переслідування у наступній групі. Хрестоматійна тактична перемога. Вирішальною виявилася сольна атака МакНалті за 32, 5 км до фінішу.
Ніхто з грандів вчасно зреагувати на неї не зумів, а далі все за класикою: криза лідерства, рваний темп і відсутність злагодженої роботи з переслідування. В цей же час Брендон продовжував їхати попереду в своєму рівному темпі. Попри всі заслуги американця, не можна сказати, що він цього дня був неймовірно сильним.
Група переслідувачів абсолютно спокійно могла би його наздогнати, якби у гонщиків, які в ній перебували, було трохи більше сміливості та гоночного інтелекту. Брендон МакНалті Getty Images Це було абсолютно очевидним на останньому колі дистанції. На нього МакНалті йшов із хвилинною перевагою над групою переслідувачів, яка в цей час, здавалося б, припинила боротьбу за перемогу та перейшла до тактичних ігор і розіграшу срібла та бронзи.
Проте щойно під час заключного проходження підйому Кот де Камільєн-Уде в групі переслідувачів пішли в атаку Джуліо Чікконе та Том Підкок, як розрив почав танути на очах – МакНалті цей підйом давався дуже важко, шалена втома читалася в кожному його русі. За 10 км до фінішу до одинокого лідера було вже практично рукою подати, проте в цей момент група переслідувачів знову буквально зупинилися.
Кожен із фаворитів боявся подарувати перемогу супернику значно більше, ніж бажав виграти самому. А коли ти чогось дуже боїшся – саме це з тобою і трапляється: вони таки подарували перемогу супернику. Так, не тому, який був із ними в одній групі, а який їхав попереду.
Але хіба ж є різниця, кому програвати? Ця перемога МакНалті – це перемога не його одного, а всієї збірної США: Брендон лише увінчав цю блискучу тактичну роботу команди. При цьому, Сіммонс і Йоргенсон і самі зуміли заїхати дуже високо: 4 і 7 місця відповідно. Тотальний бенефіс американців, просто браво – кожному гонщику та спортивним директорам команди.
Маттео Йоргенсон і Брендон МакНалті Getty Images Для збірної США це перше золото групової гонки чемпіонату світу з далекого 1993 року, коли в Осло сенсаційно переміг 21-річний Ленс Армстронг. Той титул чемпіона світу – одна із небагатьох гучних перемог американця, яку в нього не відібрали через допінг.
Перед чемпіонатом світу-2026 багато говорилося про те, що траса групової гонки по суті ідентична тій, яку гонщики долають щороку в рамках Гран-Прі Монреаля. Тому нічого дивного, що виграв переможець Гран-Прі Монреаля-2025, МакНалті. Проте торік перемогу Брендону буквально подарував його партнер по команді, Тадей Погачар.
Зараз же сценарій був зовсім іншим. Так, і цього разу командна робота стала ключовим фактором успіху, проте ніяких подарунків МакНалті ніхто не робив: він сам вигризав свій чемпіонський титул зубами, із останніх сил. Ну а попри відсутність Погачара, UAE Emirates зберегла веселкову майку в команді ще щонайменше на один рік.
Срібло в спринті з групи переслідувачів виборов Майкл Меттьюз. Австралієць по ходу гонки жодного разу не атакував сам, проте був одним із небагатьох гонщиків, які дійсно сумлінно працювали в переслідуванні, а не займалися дурницями – тими, які, зрештою, і подарували МакНалті золото.
В 36 років австралійський спринтер широкого профілю зумів пройти селекцію на такій важкій за рельєфом гонці – його універсалізму вчергове можна поаплодувати. Висидів у пелотоні до фінішу й інший спринтер широкого профілю, Мадс Педерсен, хоча ще зовсім недавно на Вуельті здавалося, що пік його форми остаточно минув.
Втім, на фінішний спринт данцеві сил дійсно забракло, і він лише замкнув топ-6. Мадс Педерсен Getty Images Ну а випередити Сіммонса в боротьбі за бронзу зумів Матьє Ван дер Пул – ще один гонщик, якому рельєф траси в Монреалі, здавалося би, мав виявитися занадто складним.
При чому, не можна сказати, що Матьє чи Меттьюз вижили лише тому, що гонка виявилася недостатньо селективною – це було зовсім не так. Ван дер Пул гідний аплодисментів не лише за те, що вижив на такому рельєфі, а й тому, що зумів відновитися після участі у ранній атаці.
Саме він був головною рушійною силою в групі, яка втекла від пелотону за 74 км до фінішу і яку наздогнали прямо перед вирішальною атакою МакНалті. Були в тій групі також Оскар Онлі та Прімож Рогліч. Їхні виступи стали приємною несподіванкою, враховуючи, що вони приїхали на чемпіонат світу на фоні втоми після боротьби за загальний залік Вуельти.
Онлі взагалі блискуче реагував на всі небезпечні атаки на ранніх стадіях гонки. Проте на вирішальні кілометри дистанції сил забракло і йому, і Роглічу. Як підсумок – лише 17 і 21 місця відповідно. Результат, який абсолютно не відображає того, наскільки класну гонку провели обидва.
У той момент, коли МакНалті пішов у вирішальну атаку, в пелотоні раптово припинив працювати Ісаак Дель Торо. Перша думка, що прийшла в голову – це те, що ми бачимо черговий кейс того, як гонщики, одягнувши майки національних збірних, продовжують залишатися гонщиками своїх професійних команд і допомагають своїм одноклубникам (і саме в цьому після фінішу Ісаака звинуватив Том Підкок).
Ісаак Дель Торо Getty Images Проте виявилося, що Дель Торо дійсно опинився в кризі: під час передостаннього проходження підйому Кот де Камільєн-Уде він випав із групи переслідувачів. Втім, мексиканцеві вдалося перезавантажитися: спершу він скористався кризою лідерства у групі фаворитів і повернувся в неї, а потім ще й знайшов у собі сили відспринтувати на 5 місце.
Дель Торо цілком був готовий на призовий рівень, проте фактор слабкої команди таки зіграв проти нього. Через відсутність достатньої підтримки з боку партнерів по збірній Мексики надто вже багато чорнової роботи на більш ранніх стадіях гонки Ісааку доводилося робити самотужки.
В тому числі й нейтралізовувати ранню атаку Ван дер Пула, Сіммонса і компанії. Сьомим фінішував Том Підкок, який провів дуже гідну гонку. Британцеві цілком під силу було поборотися за подіум чи навіть за перемогу: саме він пішов у атаку разом із Джуліо Чікконе під час останнього проходження Кот де Камільєн-Уде, саме вони були найближчими до того, аби наздогнати МакНалті.
Замкнув топ-10 Бен Хілі, який також гідний аплодисментів. На відміну від більшості грандів, йому не бракувало сміливості брати ініціативу на себе – чого тільки вартий рейд ірландця, внаслідок якого він практично самотужки переклався у групу Ван де Пула та Сіммонса за 28 км до фінішу.
Хілі дійсно видав кілька дуже якісних атак, проте всі вони виявилися трохи невчасними. Тактичної чуйки Бену трохи не вистачило, проте в плані сміливості він вигідно відрізнявся від більшості грандів. Бен Хілі Sprint Cycling Від тих, хто гідний похвали, переходимо до тих, хто групову гонку чемпіонату світу відверто провалив.
Перш за все, йдеться про збірні Бельгії та Франції. Вони на папері були двома найсильнішими в гонці, проте в підсумку не делегували жодного свого представника в топ-10. Бельгійці з тактичної точки зору діяли доволі непогано, проти обидва їхні капітани – Ремко Евенепул і Воут Ван Арт – того дня виявилися просто-напросто не готовими фізично.
Ван Арт був активним на ранніх стадіях гонки, проте виявився нездатним реагувати на прискорення суперників у пагорбах, тому про боротьбу за медалі довелося забути. На більш пізніх стадіях гонки Воут відмовився від особистих амбіцій і сумлінно попрацював на Евенепула.
Та марно: Ремко також погано почувався в пагорбах, при цьому декілька разів прогавив важливі атаки суперників, і зрештою фінішував лише 12-м. А ось що намагалася зробити в гонці збірна Франції – зрозуміти важко. Починалося все ніби логічно: французи взяли ініціативу в пелотоні в свої руки, і саме вони доклали левову частку зусиль на нейтралізацію раннього відриву дня.
В основному це заслуга Бруно Армірая, який виконав колосальний об'єм роботи. Проте щойно Армірай випав із пелотону – Франція почала робити незрозуміло що. Замість того, щоби продовжувати контролювати гонку та поступово просіювати пелотон, французи за 106 км до фінішу навіщось відправили в безнадійну атаку спершу Валентена Паре Пентра, а потім – Жордана Жега.
Вони лише спалили самих себе і невдовзі зійшли із гонки. Валентен Паре-Пентр x. com/LeTour Все, що робила Франція до атак Паре-Пентра та Жега – це намагалася зробити гонку лінійною та контрольованою. Ті атаки Валентена та Жордана раз і назавжди перетворили гонку на тотальний хаос: з пелотону випади не лише вони, а й інші грегарі збірної Франції.
Ідіотська і парадоксальна ситуація: Сейксас, маючи в розпорядженні одну з найсильніших і при цьому повністю згуртовану навколо нього команду, дуже рано залишився абсолютно ізольованим. Провальна тактика збірної Франції, і питань до наставника команди, Тома Воклера, більш ніж достатньо.
Cам Сейксас також провів невдалу гонку. По-перше, він часто діяв надто пасивно: здавалося, що його завдання – не перемогти, а не дати виграти Дель Торо. А на останньому колі дистанції Поля схопили судоми, протягом кількох кілометрів він взагалі не міг нормально крутити педалі.
Як результат – 15 місце з відставанням у 2 хвилини та 47 секунд. Звичайно, можна поговорити про те, що Полю щойно виповнилося 20 років і його організм просто ще не готовий переварювати гонки дистанцією в 250+ км. Проте ми говоримо про людину, яка вже фінішувала на подіумі Льєж – Бастонь – Льєж, а ще минулого року була сьомою на Ломбардії та 13-ю в ще важчій груповій гонці ЧС-2025.
Сам Поль після гонки був максимально критичним до себе, а причиною судом назвав недостатню гідратацію по ходу гонки, визнавши, що це була дитяча помилка. Суперечливе враження залишив виступ збірної Італії. На відміну від Бельгії та Франції, "Скуадра адзурра" делегувала свого представника в топ-10: Джуліо Чікконе фінішував дев'ятим.
Проте це можна вважати єдиним позитивним моментом у гонці. Той же Чікконе діяв надто пасивно та боягузливо, інші потенційні претенденти на щось серйозне взагалі вибули з боротьби за високі місця дуже рано. Джуліо Чікконе Sprint Cycling Альберто Беттіоль розстріляв усі свої патрони дуже рано: кілька недоречних атак, якими він просто самоліквідувався.
Приблизно те саме можна сказати і про Джуліо Пелліццарі: він зумів відібратися у ранню ініціативну групу, яка утворилася внаслідок атаки Крістіана Скароні (ось хто у складі італійців точно не заслужив на критику, провівши дуже непогану гонку – особливо з поправкою на низький рівень очікувань), проте після цього прогавив наступні вирішальні атаки, назавжди зник із поля зору та в підсумку зійшов із дистанції.
Давіде Піганцолі, як і Пелліццарі, також прогавив момент остаточного розпаду пелотону на два шматки, проте, на відміну від гонщика Red Bull Bora, вчасно знайшов у собі сили перекластися в ту частину основної групи, яка продовжила боротьбу за високі місця. Втім, повноцінно розіграти Піганцолі як окрему атакувальну карту не вдалося: Давіде постійно опинявся в ролі наздоганяючого, раз за разом пропускаючи чергову активізацію в основній групі.
Дайджест новин – Джуліо Чікконе з наступного сезону виступатиме за Pinarello Q 36. 5. Принаймні, так стверджує авторитетний італійський інсайдер Чіро Сконьямільо. За його інформацією, контракт буде розрахований на три роки. Угода Чікконе з Lidl Trek діє до кінця 2027 року, тому, вочевидь, німецько-американська команда отримає певну компенсацію за свого гонщика.
Про ймовірний відхід Чікконе з Lidl Trek повідомлялося ще в травні, коли говорилося про перехід у команду Фелікса Галля та Грегора Мюльбергера. Тоді ж писали про ймовірний відхід і Маттіаса Ск'єлмосе. Ну а зважаючи на перехід Чікконе у Pinarello Q 36. 5, цю команду, вочевидь, можна викреслювати з числа претендентів на Річарда Карапаса.
Окрім Pinarello Q 36. 5, претендентом на Чікконе також були Netcompany Ineos і Tudor. – Натомість, Tudor підписав дует із Red Bull Bora – Кейдена Гроувза та Ніко Денца. View this post on Instagram A post shared by Tudor Pro Cycling Team (@tudorprocycling) – Індійський Пуне вибраний господарем чемпіонату світу 2032 року.
– UAE Emirates продовжила контракти з 6 гонщиками: Вегардом Стаке Лангеном (до кінця 2027 року), Феліксом Гроссшартнером, Юліусом Йохансеном (обидва – до 2028), Руєм та Іво Олівейрою та Доменом Новаком (всі троє – до 2029). – Презентовано маршрут чемпіонату світу 2027 року в Верхній Савойї (Франція).
Групова гонка складатиметься з 20 кіл, головною складністю яких буде підйом Кот де Домансі (2, 6 км, 9, 2%). Сумарна дистанція – 265 км, набір висоти – 5700 м. Безжальний маршрут, практично аналогічний тому, який був на чемпіонаті світу 1980 року. Тоді фінішу дістались лише 15 гонщиків.
Маршрут групової гонки ЧС-2026 La Flamme Rouge – Макс Вальшайд завершить кар'єру наприкінці поточного сезону. Він працюватиме в Центрі продуктивності Lidl Trek і паралельно продовжуватиме навчання на медичному факультеті. Прощальною гонкою німця буде Мюнстерланд (3 жовтня).