Прочитав нову статтю Валерія Залужного.
Головне і загальне враження – це текст людини, яка хоче висловитись більш відверто, але обмежена своїм нинішнім дипломатичним статусом. І тому в цій статті багато прозорих натяків, або алюзій, які дають простір для оцінок і читачам.
По-друге, зараз всі зациклились на наших внутрішньополітичних проблемах, на наслідках антикорупційних розслідувань і скандальних подіях навколо Генпрокуратури. А Залужний знов нам нагадує про війну, "яка змінила все". Я б додав: і продовжує все змінювати. І ця війна створює для нас нові драматичні виклики, на які доведеться відповідати, якщо ми прагнемо вистояти. І правильно Валерій Федорович нагадує нам про війну, особливо з точки зору її стратегічної перспективи. А то у нас багато хто у запалі внутрішньополітичних інтриг починає забувати про війну, від якої залежить і наше сьогоденне життя і наше майбутнє.
Щодо натяків Залужного, то просто наведу деякі цитати з його тексту. Іноді з короткими коментарями.
"Це війна, яка як і Друга світова, розпочалася через боягузтво тих, кого саме на той момент не вбивали. Вони вважали, що найкраще – не чіпати звіра.
Це війна, яка могла закінчитися зі значно меншими втратами, але все ті ж, хто боявся, що звір не вгамує свої апетити і нападе ще й на них, просто зробили вигляд, що це не їхні червоні лінії. Бо головне – уникнути ядерної війни".
Зрозуміло, що йдеться про наших міжнародних партнерів, які врешті решт і допомогли нам вистояти в цій війні, але в потрібний момент не проявили необхідної рішучості. Прізвищ теж не буду називати. Думаю, багатьом зрозуміло, про кого йдеться.
"… це війна, що віддала себе в руки маркетологів і ділків, які через нерозуміння і відсутність стратегій лише розпалюють її вогнище швидкими заробітками, все більше і більше хизуючись стрімким розвитком технічного прогресу". І хто ж ці ділки і маркетологи? Запитання, звісно, риторичне.
"… улітку 2023 року, коли військові операції на території України набували масового характеру і вимагали виживати на полі бою, колесо прогресу за майже 80 років стояння зрушило з місця. Перші мої думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в самій Україні та абсолютне нерозуміння цього представниками колишніх перших армій світу". Тут, no comments. Але дуже помітно, що Валерій Федорович і досі відчуває біль за події і політичну ситуацію того періоду.
В кожній своїй статті Залужний пише про величезний і визначальний вплив наукового прогресу на сучасну війну. І він завжди акцентує увагу (тут вже прямим текстом, без натяків) на тому, що цей прогрес доступний не лише нам, а й нашому ворогу також. Мабуть це тому, що у нас і досі не всі це розуміють.
"… нинішні ілюзії колективної безпеки … сприймаються майже як національний символ і національна гордість". Це явне відлуння нещодавніх дискусій про перспективу членства України в НАТО.
" … у 2026 році йде війна технологій і не лише їх. Це також війна стратегій і доктрин, що невпинно змінюються під тиском прогресу. Тому велика помилка зациклюватися на окремих технологіях і їхньому піарі лише як на зброї, яка доповнює радянську стратегію і, звісно, потребує саме радянських виконавців". А це вже алюзія на наші дискусії під час відставки Михайла Федорова з посади міністра оборони.
Про мобілізацію: "… необхідно, визнаючи технології як нову зброю, згадувати закономірності розвитку військового мистецтва і неодмінно за цим формувати нові форми і способи їх застосування. І лише після цього проводити організаційні зміни в структурі Збройних Сил, які цю нову зброю у нових формах і способах застосовують. Саме у цьому місці знаходиться мобілізація як частина нової стратегії, що базується на новій зброї і саме нових, а не радянських, формах і методах застосування". Це про те, що нам потрібно не просто мобілізовувати енну кількість людей, а розуміти, чим, як і де доведеться воювати наступного року, а потім вже набирати людей під відповідні воєнні задачі.
Розмовляв сьогодні з Марією Берлінською. Вона теж говорить, тільки в інших термінах і в іншому стилі, про необхідність зміни самої логіки воєнного планування: від реактивної моделі — реагування на вже створену росіянами загрозу — до постійного інженерного прогнозування на 6–12 місяців уперед. Вона говорить про прогнозування і планування воєнно-технологічних змін, для того, щоб постійно випереджати ворога. Залужний ставить це питання більш широко – про стратегічне планування і формування нових воєнних доктрин.
"… вже йде війна технологій і Україна вже відчуває на собі системний тиск, який і є результатом впровадження не лише технологій, а й нового доктринального підходу до їхнього застосування, включаючи виробництво і дослідження, як невід'ємну частину стратегії".
"… війна на виснаження – це не тільки битви, а й суспільні злами". Це своєчасне нагадування. Росія все більш активно переносить війну в тил України. І це також потребує кардинальних безпекових змін в стратегічному плануванні – економіки, бюджету, соціальної сфери.
"… чому знову закони війни поступаються місцем прогнозам, а стратегія – маркетингу"? Політичні "маркетологи" явно дратують Валерія Залужного.
І як висновок: "… для пошуку виходу із абсолютно закономірної ситуації, потрібне розуміння пошуку і реалізації саме системної відповіді на тиск Росії. Ця системна відповідь має ґрунтуватися на побудові такої стратегії, де сумісне виробництво і впровадження нових технологічних рішень має стати частиною системних кроків як щодо захисту, так і впливу на можливості продовження війни Росією". По контексту статті зрозуміло, що йдеться не лише про рішення і дії України, а про те, що нам треба зробити це разом з партнерами. Стратегія протидії російській агресії має бути спільною. І як свідчить досвід нинішньої великої війни, наших партнерів потрібно регулярно підштовхувати до таких спільних дій. А це вже моя думка.