На запитання "Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?" 31% опитаних тоді відповіли "так", ще 40% - "скоріше так". Нещасливими назвали себе лише 16%. Детальніше - в колонці коуча Ольги Грицик для Wave RBC. UA. Давайте розбиратися
Дисклеймер: опитування проводили у травні і виключно серед людей, які на той момент жили на підконтрольних територіях.
Тобто воно не відображає стан людей сьогодні, після кількох тижнів майже безперервних атак на частину українських регіонів.
Але тут важливо розуміти, що саме вимірював КМІС. Людей не питали, чи добре їм зараз, весело або спокійно. Тобто йдеться не про настрій у конкретний момент, а про загальну оцінку свого життя.
Можна провести ніч у коридорі, злитися, бути виснаженим і невиспаним і, водночас, вважати себе щасливою людиною. Тому що живі близькі, є дім, робота, друзі, люди, яких любиш, і розуміння, заради чого прокидаєшся вранці.
Ці стани не суперечать один одному. Людина може переживати сильний стрес і не вважати все своє життя нещасливим. Що сталося у 2024?
Загалом КМІС ставить це питання українцям уже понад 20 років. Наприклад, у грудні 2021-го, перед початком повномасштабного вторгнення, щасливими себе вважали 71% опитаних. У вересні 2022-го - 68%, у травні 2023-го - 70%.
Помітне падіння відбулося у 2024-му. Тоді щасливими назвали себе близько 60% респондентів.
Дослідження не встановлює точної причини цього падіння. Але можна припустити, що вплинула сукупність чинників: третій рік великої війни, накопичена втома, втрати, погіршення фізичного і психічного здоров’я, удари по енергетиці, складна ситуація на фронті та невизначеність щодо майбутнього.
У дослідженні 2024 року КМІС також виявив чіткий зв’язок між оптимізмом щодо майбутнього України і відчуттям щастя. Серед найбільших песимістів щасливими себе вважали 38%, серед найбільших оптимістів - 72%. Щоправда, ці дані не дають відповіді, що тут причина, а що - наслідок: оптимістичний погляд допомагає людині почуватися щасливішою чи щасливі люди загалом оптимістичніше дивляться на майбутнє.
Є ще одна важлива деталь. У 2024 році кількість нещасливих майже не зросла. Вона залишилася на рівні приблизно 16%. Зате до 25% збільшилася частка людей, які відповідали "і так, і ні". Тобто люди перестали бути впевненими у своїй відповіді.
У грудні 2025 року показник знову зріс до 69%, а в травні 2026-го - до 71%. Кількість нещасливих при цьому знову не змінилася. Вибачте, що вантажу вас цифрами. Але мені здається, вони важливі для розуміння - опитані не стали раптом щасливішими, вони просто перестали вагатися і відповіли, що "скоріше щасливі, попри все". Що тут змінилося?
Сам КМІС називає кілька можливих пояснень. За роки великої війни люди певною мірою адаптувалися до умов, які у 2022 році здавалися неможливими. Змінилися також очікування і критерії, за якими ми оцінюємо власне життя.
Ймовірно, на загальний стан впливає і те, що Україна здатна не лише приймати удари, але й нарешті давати здачі. Успішні операції й удари по об’єктах у Росії зменшують відчуття повної безпорадності. Але це лише можливе пояснення, дослідження не доводить прямого зв’язку.
Мене зацікавила інша цифра. Серед людей, які не знають сенсу свого життя, щасливими себе вважає 41%. Серед тих, хто знає, - 79%.
І це дозволяє припустити, що війна виступає певним лакмусом. Коли твоє звичайне життя і комфорт зруйновані або постійно перебувають під загрозою, особливо важливим стає те, заради чого ти живеш.
Для когось це близькі. Для когось - робота, власна справа, волонтерство або конкретні плани на майбутнє. І я зараз не про якесь особливе призначення. А про те, що тримає твоє життя і дає тобі причину продовжувати навіть у таких обставинах.
На початку повномасштабного вторгнення ми всі, чи майже всі, поставили життя на паузу. Все те, що було для нас нормальним, раптом втратило сенс і доречність - святкування, ресторани, шопінг, театри, відпустки.
Частково цей сором залишається з нами і досі. Любителі білих пальт час від часу вигулюють їх у соцмережах. Та й у нас самих часто спрацьовує самоцензура.
Але якщо роками забороняти собі все, що дає радість, війна забере не лише безпеку, дім чи звичний спосіб життя. Вона поступово займе собою все.
Піти в ресторан чи театр, купити сукню, зустрітися з друзями, відзначити день народження - не означає не помічати війни. Це не скасовує допомоги армії, співчуття до чужого горя і розуміння, що відбувається в країні.
Це означає не відкладати все життя до дня, коли війна закінчиться. Тому що ніхто з нас не знає, коли це станеться. Кінця-краю не видно...
Позитивні емоції потрібні нам не для того, щоб заперечувати реальність. Вони допомагають відновлюватися після стресу і не залишатися в ньому постійно. Радість не прибирає небезпеку. Але дає психіці хоча б коротку перерву.
Тому 71% щасливих не означає, що українцям добре під час війни. Не означає, що ми перестали боятися, втомлюватися або реагувати на обстріли. І не означає, що тепер усі зобов’язані почуватися щасливими. За 16% нещасливих стоять мільйони людей, яким справді дуже важко.
Ця цифра означає інше: більшість опитаних, попри війну, не вважають своє життя нещасним.
Війна залишається частиною нашої реальності. Але ми намагаємося не дозволити їй стати всією нашою реальністю.