Олешки, окуповане місто лише за 9 кілометрів від Херсона, переживають найважчі часи у своїй сучасній історії. Люди опинилися в глухому куті, не маючи можливості безпечно виїхати, без їжі і без шансу на порятунок. Місцеві, їхні рідні та волонтери передали нам повідомлення, які описують весь масштаб катастрофи.
"Скажу одразу, у нас просто жопа! Люди вже не лише тваринам варять суп із трави, але й собі. За хліб я просто мовчу".
"Підвозу продуктів і ліків нема. Евакуації нема. Допомоги жодної нема. Люди виживають, як можуть".
"Двоє чоловіків несли продукти з Раденська в Олешки. Дорогою попали під атаку дрона, обоє загинули. Поруч з ними так і залишились лежати продукти. Ковбаса лежить недоторкано – собаки її не їдять. Вони їдять загиблих людей".
"Місто в блокаді. Люди гинуть з голоду. Навіть у лікарні нема їжі. Орки заблокували і замінували абсолютно все. Ще й останнє в людей забирають".
"Якщо лікарня закриється, місто помре".
"Якщо люди залишаться, вони приречені".
На межі гуманітарної катастрофи місто живе вже майже рік, з кінця 2025-го . Востаннє продукти в Олешки завозили ще 26 травня. Відтоді – жодного нормального постачання, тож люди опинилися на межі голоду.
Та проблема не лише в їжі. Після початку окупації 4 роки тому та підриву Каховської ГЕС у місті немає світла, як і газу та питної води. А ще критично бракує ліків. І хоч лікарня – єдине, що продовжує так-сяк працювати, навіть першу медичну допомогу в ній не завжди можуть надати.
Всі дороги й під'їзди до Олешок заміновані. Місто розташоване лише за кілька кілометрів від підконтрольної Україні території. Це відстань, на яку вільно долітають дрони обох сторін, тож у небі над Олешками щодня триває полювання одних безпілотників на інші й на все, що рухається землею. Комерційні перевізники, які намагалися прорватися на авто з продуктами в місто ще влітку, потрапляли під сильний обстріл і змушені були розвертатися.
Евакуація людей неможлива. Олешки в повній блокаді.
Українська сторона зверталася і до Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), і до партнерів, щоб організувати виїзд цивільних. За пів року жодні перемовини не дали результату. Росія, яка контролює місто з лютого 2022 року, не дала своєї згоди на гуманітарний коридор. І використовує місцевих жителів як живий щит перед Силами оборони.
"Я завжди говорю: надворі 21 століття, а таке враження, що там відбувається якесь гетто", – каже волонтерка, яка допомагає людям вибратися з міста.
"Українська правда" зібрала свідчення мешканців Олешок, їхніх рідних, волонтерів, чиновників і військових. Розповідаємо, як виживає місто в окупації і чи є шлях на волю звідти, звідки закриті всі дороги. Балкони будинків в Олешках Усі фото – 34-та окрема бригада морської піхоти "Борисфен" 5 годин дороги, щоб купити їжу
Олешки – старовинне козацьке місто, що розкинулося на лівому березі Дніпра неподалік Херсона. До повномасштабної війни туди приїжджали туристи та люди з обласного центру, шукаючи спокою й можливості помилуватися унікальною природою – місцем, де пустеля межує із сосновим лісом, а ліс переходить у дніпровські плавні. Та й самі олешківці їздили в Херсон, із яким їх розділяють лише 9 кілометрів через Дніпро. З кінця лютого 2022 року, після російської окупації Лівобережжя і підриву мостів, сполучення між містами зруйноване. Як виглядає місто
Олешки – не єдині, хто опинився на межі гуманітарної катастрофи на Лівобережжі. Проблеми з їжею, ліками та сполученням є в Голій Пристані, Старій і Новій Збур'ївці й інших населених пунктах регіону.
Але саме в Олешках і навколишніх селах громади ситуація критична. За приблизними підрахунками волонтерів, у місті досі залишаються до 1, 5 тисячі людей, серед яких приблизно 40 дітей. У селах громади – ще 4 тисячі та орієнтовно 150 дітей. До повномасштабного вторгнення там загалом жили майже 40 тисяч людей.
Через відсутність світла люди зараз рідко спілкуються з рідними. Деякі не виходять на зв'язок місяцями, а хто має можливість зарядити телефон від генератора, інколи встигає подзвонити на 20–30 секунд чи написати. Найчастіше люди розпитують про можливість виїхати і жаліються на відсутність їжі.
Востаннє продукти в Олешки постачали наприкінці травня, коли до міста змогли заїхати місцеві підприємці двома комерційними машинами.
Жодна наступна спроба привезти їжу не була вдалою. В один із таких випадків, 2 червня, на мінах підірвалися 4 авто і загинули 2 людей. До кінця літа будь-які спроби заїхати в місто втратили сенс через безперервні обстріли.
"У нас у місті обстановка просто жахлива – продукти у людей закінчились, вони варять собі супчик із травою, кидають туди портулак, лободу, щирицю. За тварин вже навіть не кажу, їм найгірше, а я просто реву ревом і не розумію, що робити", – розповідає місцева жителька Олешок.
Влітку люди виживали на тому, що виростили на городі. У ліс, який розкинувся обабіч Олешок і де можна було б назбирати ягід та грибів, або на річку, де можна ловити рибу, майже ніхто не ходить. Люди бояться, якщо біля центральних вулиць міста лежать міни і може ховатися дрон-ждун, то в місцях, де висока трава і де ніхто не живе, і поготів.
Тому місцеві їли свої овочі, фрукти, дехто ловив голубів чи фазанів, а хтось "по-новому" варив борщ – з яєць, кабачків, помідорів і трави. Люди обмінювались продуктами, а дещо й купували або продавали на маленькому стихійному ринку, що утворився біля лікарні. Хоча ціни там не просто високі, а майже космічні. Яйця продають по 800 гривень за десяток, картоплю і цибулю – по 500, кабачки – по 250, помідори – по 200, бо вродили добре, а перець і моркву – по 75 гривень за штуку.
"Сусід виніс кабачки до лікарні, щоб роздати. До нього знайомий підійшов і питає: "По чому?". Той каже, що безкоштовно роздає. Знайомий заплакав, подякував і сказав, що минулого разу по 500 рублів (265 гривень – УП) купував. От так, навіть у блокаду та голод є ті, хто наживається на біді", – розповідає чоловік, у якого знайомі залишились в Олешках.
Дехто ризикує і ходить по продукти в село Раденськ, що за 20 кілометрів. Однак ці спроби трапляються зрідка, адже дороги заміновані, прострілюються дронами, а пішохода помітно на відкритій місцевості. Водночас іти треба годин 5, як не більше. Одна з жінок нещодавно вперше ходила в Раденськ і розповіла УП, що там ціни нижчі й узагалі щось купити з продуктів можна. Окрім як для себе, вона закуплялася і для близьких, яким допомагає вижити в Олешках.
"Приходжу до тями після походу в Раденськ. Туди доїхала на велосипеді, а назад пішки. Нагрузила багато, майже 85 кілограмів – мішок крупи, блок сигарет за 1500 рублів, 5 кг картоплі, цибулю, капусту, перець, макарони. Ледве доперла. Хочу ще раз піти, бо мало всього, а це ж на три сім'ї я брала.
От так і виживаємо. Головне, щоб не кошмарили по дорозі", – розповідає жителька Олешок. Околиці Олешок
Люди, які виходять по їжу в Раденськ, запасають її собі на зараз чи на пізню осінь. Про продаж навіть не йдеться, адже чи буде ще можливість вийти – ніхто не знає. Та й росіяни постійно нависають дронами і будь-якої миті можуть вдарити по людях.
Усі дороги, які ведуть з Олешок, перетворилися на дороги смерті. Олешки з прильотами
Волонтерка Ксенія Архіпова, яка сама родом із цього міста, й досі підтримує зв'язок із земляками, розповіла УП, що є багато випадків, коли російські військові грабували людей, розбивали колони, що везли продукти в Олешки, і забирали все собі. Зброю окупантам постачають, а от їжу вони мають не завжди. Тому дехто з місцевих вже навіть на воротах або на паркані пише: "Продуктів нема", "Їжі нема", "Живуть старики".
"Якщо їм (російським військовим – УП) треба занести 20 кілограмів дронів, боєприпасів або 20 кілограмів їжі, то що вони понесуть? Логічно, що дрони. Одні військові йшли до Олешок під час ротації 13 днів – полем, лісом, розбитими дорогами. Тому вони самі голодні можуть сидіти, без їди.
Людей обкрадають кожен день. У знайомої бабусі вигребли все начисто. Вона питає їх: "А як же я зиму переживу, що ж ти робиш?". А у відповідь їй кажуть закрити рота. Вони самі признаються, що їм байдуже на людей, вони прийшли заробити гроші і все", – каже Архіпова.
Напередодні зими ситуація лише загострюється. Голова Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко розповіла УП, що немає такого, що одні сім'ї мають продукти, а інші – ні. Голодують усі.
"Кілька днів тому я вперше почула, що дійсно є вже випадки, коли в окремих сім'ях їдять собак. Ще тиждень тому я таку інформацію заперечувала, але зараз людина звідти мені підтвердила це. Їсти насправді нічого. Ситуація погіршується не просто з кожним днем, вона погіршується з кожною годиною.
І шансів на порятунок немає. У людей є два шляхи: або померти власною смертю від голоду, або попасти під дрон чи артобстріл і бути розстріляними, бо їх вб'ють. Третього немає. І можливість залишитися там без продуктів і вижити дорівнює нулю", – каже Гасаненко.
Зимою ходити по продукти в Раденськ чи інші населені пункти буде неможливо. Це як гра в рулетку, адже земля промерзне і покриється снігом, а всі виходи з міста і поля навколо всіяні мінами. Лікарня, де не лікують, і морг, завалений тілами
Дотепер люди в Олешках, які залишилися зовсім без їжі, знесилені, лягали в місцеву лікарню. Там їх годували, чим могли. Однак волонтери розповідають, що навіть у лікарні не вистачає їжі. І навіть коли продукти або пальне для генератора все ж якось доставляли, до звичайних мешканців нічого вже не доходило.
"Лікарня поділилась на два клани – ті, хто лояльний до російського режиму, то в них є якась їжа, навіть буває м'ясо і спиртне. А люди, яких називають любителями України, то в них немає нічого. Старший завгосп в лікарні забрав собі усе з останніх підвозів, які передавали як гуманітарку, і роздавав своїм. Людям каже, що в нього є 200 інвалідів і в першу чергу буде їм видавати. А в результаті торгує всім, бензин і їжу віддає, кому захоче. А люди ж все це бачать", – розповідає син чоловіка, який залишився жити в Олешках. Лікарня в Олешках
Однак зараз навіть робота лікарні залишається під питанням. Звідти вже почали виганяти цивільних хворих. І, як пояснили джерела УП, лікарня й до цього функціонувала дуже обмежено, тому простіше було сказати, що вона, в принципі, закрита. Першу медичну допомогу немає чим надати, можна лише зупинити кров, ліків та антибіотиків немає, обладнання немає. Генератор запускають раз на кілька днів, бо бензину також немає.
"Там все погано, вона працює на останньому подиху. Лікарня просить у місцевих людей, аби ті приносили якісь каші, крупи чи що у кого є, щоб годувати хоча б сніданком лежачих хворих, які з ампутаціями. Це єдине місце, куди люди ще можуть прийти переночувати, тому що його не обстрілюють, залишитися там, поїсти якусь гарячу кашу, якщо зварять на світлі від генератора. Але там все критично. І якщо лікарня перестане працювати, то Олешкам кінець", – каже Ксенія Архіпова.
Ця лікарня – останній форпост міста. Жодна інша важлива інфраструктура – аптеки, магазини – не працює. Швидка теж не їздить, бо вулиці Олешок місцями заміновані. Людей у лікарню якщо і довозять, то на садовій тачці. Багато місцевих загинули від голоду, від хвороб, через військові удари чи підірвалися на мінах. Декого рідні ховали просто на подвір'ї чи на городі, а дехто так і залишився лежати на вулиці.
"Зазвичай люди після травматичних ампутацій або поранень залишаються лежати (на вулиці – УП), поки їх не з'їдають собаки. Або їх просто прикривають тряпочкою. І вони будуть так лежати, поки тіла не з'їдять черв'яки", – розповідає Гасаненко.
Колись тіла померлих зберігали в моргу, що функціонував на території лікарні в Олешках. Зараз через руйнування будівлі тіла вимушено перенесли до підвалу одного з корпусів цієї ж лікарні, тож він завалений трупами. Деякі лежать понад 4 місяці – від травня.
"У морзі в лікарні все тече, смердить, тіла в цих чорних пакетах зігнили. Але чому вони (окупанти – УП) кажуть, що ніяких трупів ховати самостійно не можна? Тому що вони хочуть повезти тіла на експертизу в Генічеськ і дати висновок, що це ЗСУ розстрілюють людей і будинки, що люди загинули від мінно-вибухових травм, від артилерії, від обстрілів дронами. І потім передати це все в ООН. І звісно, що в експертизі пишуть, що треба. Хоча я впевнена, що ці пакети з тілами навіть не відкривають", – розповідає Архіпова. Дорога смерті, але і дорога життя
Українських військових в Олешках немає. Вони стежать за містом з правого берега Дніпра через камери дронів.
"Росіяни живуть у хатах людей або намагаються вирити окопи на околицях і зайняти там позиції. Трохи далі у них зосереджена артилерія. Вони намагалися підтягнути її, але чим ближче до берега ти її рухаєш, тим далі вона стріляє по Херсону. А ми намагаємось не підпускати артилерію. Ми постійно патрулюємо і намагаємось закрити небо дронами, щоб контролювати все, що відбувається в Олешках", – розповів УП Євген Воронецький, військовослужбовець 34-ої окремої бригади морської піхоти "Борисфен". Яка відстань від Херсону до Олешок
Російська армія обстрілює дронами головну дорогу з міста і водночас переконує людей, що виїхати не дають саме Сили оборони України, які ще й мінують дороги. Воронецький пояснює, що дистанційне мінування існує і деякі шляхи ЗСУ справді мінують, щоб російським військовим не постачали зброю. Але основну дорогу залишають вільною, щоб люди могли вийти. Однак росіянам вигідно, щоб цивільні залишалися в Олешках, адже вони використовують їх як живий щит.
"Їхня основна ідея полягає в тому, щоб не випускати з міста людей. Це дає окупантам можливість загубитись серед місцевого населення. Вони переодягаються в цивільне, порушуючи Женевську конвенцію, і не виглядають як комбатанти. Але ми патрулюємо небо і вже розуміємо, хто як виглядає", – додає військовий 34-ої ОБрМП.
Буває, що українські захисники можуть зупиняти удари по Олешках заради цивільних, в цей час окупанти користуються моментом і активно б'ють у сторону ЗСУ.
На запитання, чи правда, що зброю росіяни могли завозити з якоюсь гуманітаркою навесні – влітку 2026 року, військовий не відповів ні "так", ні "ні". Хоч і зауважив, що це було б "дуже логічно". Адже машина, яка везе в місто нібито ліки, їжу чи пальне, може на 10–15 хвилин зникнути з поля зору українських дронів, і цього часу достатньо, щоб залякати водія і закинути "щось" в авто. В іншому випадку складно пояснити, звідки росіяни беруть боєприпаси й дрони в цілком заблокованому місті.
Український військовий ділиться, що Сили оборони допомагають місцевим вибратися з міста головною дорогою й іноді дронами ведуть людей відносно безпечним маршрутом.
"З Олешок існує не так багато шляхів виходу. А центральний хоч якось можна проконтролювати. Тому це дорога смерті, але і дорога життя. Звісно, часто трапляються і повітряні війни, коли росіяни намагаються своїм дроном збити наш, а ми своїм – збити їхній. І це ж все на висоті 1, 5 – 2 метри над землею, коли ти дроном ведеш людей. Ми зацікавлені, щоб якомога більше людей виходили з міста. Якби не було цивільних, нам працювати було б набагато легше", – пояснює захисник. Чи є вихід з окупованих Олешок
Єдиний вихід для людей з окупованих Олешок і навколишніх сіл – евакуація на підконтрольну Україні територію. Але станом на зараз не видно жодних перспектив того, що Росія відмовиться від живого щита перед ЗСУ і дозволить людям вийти через гуманітарний коридор. Звісно, не забуваючи у своїй пропаганді розповісти, буцімто саме Київ винен, що люди в окупованому ними місті голодують і що під час евакуації можливі провокації від Сил оборони.
Російські ресурси висвітлюють гуманітарну катастрофу в Олешках вибірково й політизовано. Росіяни зводять все до двох тез: місцеві нібито страждають через дії України, а окупаційна адміністрація ( якої насправді там немає з 2023 року, бо вона втекла після затоплення Каховської ГЕС) нібито забезпечує допомогу, лікування й базове управління. А увагу зміщують з факту окупації та її наслідків на образ Росії, яка "рятує".
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив у коментарі УП, що Україна мала домовленості з російською стороною, а Міжнародний Комітет Червоного Хреста мав допомогти в евакуації людей з сірої зони. Список місцевих, як і забезпечення режиму тиші Силами оборони, погодили. Однак станом на 22 вересня Росія досі не підтвердила готовність провести евакуацію людей.
Лубінець каже, що готує повторні листи до МКЧХ, ООН і партнерів, адже ситуація в Олешках – критична.
"Я не хочу створювати у людей хибних очікувань і називати конкретні строки (коли можлива евакуація – УП), поки Росія не підтвердила свою готовність до гуманітарної місії. Але ми використовуємо всі доступні механізми, щоб домогтися евакуації цивільних, які фактично опинилися в пастці", – заявив омбудсман.
Також Лубінець додав, що зараз Офіс разом із Силами оборони намагається забезпечити місцевих продуктами та гуманітарною допомогою.
У МКЧХ підтвердили в коментарі УП, що підтримують зв'язок щодо Олешок з владою України та Росії. Комітет готовий надати підтримку в евакуації, щойно це буде безпечно для людей.
Місцеві не вірять у гуманітарний коридор. За понад 4 роки не було жодної офіційної евакуації цивільних з Олешок. Ні після підриву Каховської ГЕС, коли будинки стояли затоплені, ні тепер, коли місто опинилося на межі голоду.
Волонтер ГО "Humanity" Стефан Воронцов пояснив УП, що оптимальним і умовно безпечним варіантом могла би бути погоджена евакуація через Дніпро в сторону Херсону. Таким чином це буде швидко, не буде потреби їхати через окуповані території і Росію. А безпеку гуманітарного коридору міг би забезпечувати Червоний Хрест.
"Те, що евакуація не робиться через Дніпро, це дуже велика помилка. Я дивлюсь, що це навіть не комунікують (українська влада – УП). У нас реально є люди з Олешок, які бояться фільтрації і їхати через Росію кілька днів. Автобусом зможуть вивезти максимум 300 осіб. І це хороша ініціатива. Але їхнє число набагато більше", – каже Воронцов.
Самостійно Дніпро ніхто не перепливає, бо по річці іде лінія фронту, там є ДРГ, військові і загалом це дуже небезпечно. Бої за острови між Херсоном й Олешками досі тривають. Олешки на березі Дніпра
Але факт залишається фактом – деякі люди все ж змогли вирватися з міста через заміновані поля. Вони керувались думкою "краще я помру на дорозі, ніж помру від голоду" і по одному-двоє пішки йшли з Олешок в сторону Раденська або Голої Пристані. Звідти на таксі можна було доїхати до Нової Каховки чи Скадовська. Далі – у кожного свій маршрут.
У тих, хто зараз вперше чує про ситуацію в Олешках, виникає питання: чому місцеві не виїжджали раніше? І відповідь у тому, що вибратися з окупації непросто, а люди стикались із кількома проблемами одразу.
Перша – частина місцевих не має документів, вони згоріли або їх знищив потоп після підриву ГЕС. Щоб виїхати з окупації, взагалі потрібен російський паспорт. Його теж мають не всі. Щоб зробити – потрібне підтвердження особистості або якісь українські документи. А отримати їх від держави і наших органів люди в окупації не можуть. Рідні чи знайомі зверталися в держструктури з проханням дати копії або електронні версії українських документів жителів Олешок – але так і не отримали їх.
Друга проблема – місцеві, особливо старше покоління, які не хочуть кидати свої домівки.
"Я збудувала цю хату і нікуди не поїду" – це категорія людей, яким реально нікуди їхати. Україна нічим їх не зустрічає. Немає такого, що бабуся приїхала, а волонтери взяли її за руку, дали адресу і сказали їхати в таке-то село, де є будинок. Пенсію їй оформили, допомогу як ВПО. Немає такого, немає допомоги, немає будинків. Люди виїжджають і думають: "А що робити далі? Куди ми поїдемо?"", – розповідає волонтерка, яка допомагає людям з окупації.
Третя проблема – частина чоловіків призовного віку бояться, що на блокпостах росіяни їх знімуть з авто і кинуть на підвал або відправлять воювати за Росію на так звану СВО.
А ще багато місцевих сподівалися, що після успішного контрнаступу і звільнення з окупації Херсону в листопаді 2022 року, ЗСУ так само тріумфально зайдуть і в Олешки. Такий настрій був і на початку 2023-го року, бо люди вірили, що військові перетнуть Дніпро.
Через рік – два дехто вже відчував себе винуватим, що чекає і залишається в окупації. Тоді частину надій і планів місцевих, як і всі їхні документи та нажите майно, змила велика вода Каховської ГЕС . Без документів вони стали заручниками власного міста.
Волонтерка ГО "Humanity" Естер Вратарьова, коментуючи УП причини, чому люди не виїжджали з Олешок, каже, що це дуже непросто, а російська пропаганда поширює думку, нібито люди самі не хотіли.
"Виїхати з окупації складно, це не легка прогулянка. Та й інформація є далеко не в кожного, бо вона поширюється здебільшого через сарафанне радіо. Системних державних евакуацій не існувало і досі не існує. Тому звинувачувати людей, яких буквально взяли в полон, зробили з них живий щит, перетворили їхню територію на гетто – це абсолютно аморально. І ми маємо зробити все, щоб ця думка не поширювалась", – наголошує Вратарьова. Зима, яку в Олешках можуть не пережити
В Олешках ще залишаються вцілілі приватні будинки, частини багатоповерхівок, де збереглися якісь поверхи і підвали. Дах над головою знайти можна, але жити під ним не завжди безпечно. Пошматовані будинки
Минулої зими у своїх квартирах замерзли три бабусі і дідусь, розповідають волонтери. І це лише відомі їм випадки. Скільки усього тихих смертей стається в Олешках – порахувати неможливо.
Відповідно до Четвертої Женевської конвенції , відповідальність за населення окупованої території несе держава-окупант. Вона має забезпечувати людей продуктами, медичною допомогою та належними санітарними умовами. Та росіянам байдуже до будь-яких міжнародних вимог. Чекати, що вони забезпечать людей в Олешках їжею, безглуздо.
"За цю територію несе відповідальність Росія. І якщо люди там залишаються, вони приречені. Реально приречені на смерть. Тому поки є можливість, треба виходити пішки з Олешок в одну сторону", – каже Ксенія Архіпова.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга висвітлив гуманітарну катастрофу в Олешках окремою темою на засіданні Генасамблеї ООН, що триває з 21 до 26 вересня. А поки світові лідери з трибун слухають і обговорюють, люди в містечку на березі Дніпра стоять перед одним із найскладніших виборів у своєму житті – спробувати вийти чи залишитись. І в обох варіантах над ними нависає смертельна небезпека.
Наталя Боднар, Анастасія Зазуляк, УП