Найбрудніший забіг в історії... Від стартового пострілу до фінішу переможця минуло лише 9, 79 секунди, але наслідки тієї стометрівки переслідували легку атлетику роками. 24 вересня 1988-го Бен Джонсон тріумфував на олімпійській доріжці в Сеулі з новим світовим рекордом, залишивши позаду Карла Льюїса та ще шістьох фіналістів.
Через три дні канадця позбавили золотої медалі через позитивну допінг-пробу. Згодом з'ясувалося, що питання виникали далеко не лише до нього. "Чемпіон" згадує фінал Олімпіади-1988, який увійшов в історію як "найбрудніший забіг". Льюїс – Джонсон: протистояння, що вело до Сеула Фіналу у столиці Південної Кореї чекали не просто як чергової боротьби за олімпійське "золото".
До осені 1988 року Карл Льюїс і Бен Джонсон уже кілька років визначали, кому належить звання найшвидшої людини світу, а їхнє суперництво пройшло шлях від майже беззаперечної переваги американця до повного перевороту сил. На Олімпіаді-1984 у Лос-Анджелесі Льюїс був одним із головних героїв Ігор: чотири старти принесли йому чотири золоті медалі, а стометрівку він виграв із результатом 9, 99.
Джонсон тоді фінішував третім – 10, 22. На той момент між ними ще не було рівності: перші вісім очних стартів залишилися за американцем. Перелом настав у 1985 році, коли канадець уперше випередив головного суперника в Цюриху. Після цього ролі змінилися, а кульмінацією став чемпіонат світу-1987 у Римі.
Льюїс пробіг 100 метрів за 9, 93 – час, що дорівнював тодішньому світовому рекорду Келвіна Сміта. Однак навіть цього не вистачило: Бен фінішував за 9, 83, скинувши з рекорду одразу десяту секунди та вп'яте поспіль залишивши суперника позаду. За п'ять тижнів до Олімпіади інтрига повернулася.
У Цюриху Карл нарешті взяв реванш – 9, 93, тоді як Джонсон із 10, 00 пропустив уперед ще й Сміта. Для американця це була перша перемога над канадцем за три роки. Саме тому в Сеулі вони виходили на старт уже не просто як два претенденти на "золото". Льюїс був чинним олімпійським чемпіоном, Джонсон – чемпіоном і рекордсменом світу.
Один щойно довів, що знову здатний перемагати головного суперника, інший усе ще мав найкращий результат в історії. Усі попередні зустрічі тепер зводилися до одного фіналу. Сто метрів, які мали все вирішити 24 вересня, 13: 30. На Олімпійському стадіоні вісім фіналістів стають у стартові колодки.
Льюїс займає третю доріжку, Джонсон – шосту. Після пострілу стартера канадець реагує за 0, 132 секунди – найшвидше серед усіх учасників. Американець зовсім поруч із 0, 136, однак уже на перших метрах рекордсмен виходить уперед, а далі відстань між ними лише збільшується.
Приблизно на 70-му метрі Льюїс повертає голову в бік суперника. Наздогнати його вже не вдається. За кілька метрів до фінішу Джонсон піднімає праву руку, виставляє вказівний палець угору та лише після цього перетинає лінію. На табло з'являється результат, який ще мить тому здавався майже неможливим – 9, 79.
Це на чотири сотих швидше за його власний світовий рекорд. Льюїс фінішує другим – 9, 92, Лінфорд Крісті третім – 9, 97, Келвін Сміт четвертим – 9, 99. Уперше в одному забігу одразу четверо спортсменів вибігають із десяти секунд. У ту мить усе виглядало остаточним: Джонсон отримав олімпійське "золото", ще раз переписав світовий рекорд і переконливо виграв дуель, до якої вони йшли кілька років.
#OnThisDay in 1988, Ben Johnson was thought to be the first Canadian sprinter since 1928 to win the 100 m final at the Summer Olympics in Seoul. However, Johnson tested positive for doping and was disqualified three days later. pic. twitter. com/8 XDH 8 EzInq- CBC Olympics (@CBCOlympics) September 24, 2019 Проте його тріумф тривав менше трьох діб.
Три дні на вершині У ніч на 26 вересня Джонсон спав у сеульському Hilton, коли представникам канадської делегації повідомили про позитивний результат його допінг-проби. У зразку виявили станозолол – анаболічний стероїд, а повторний аналіз B-проби підтвердив результат.
Сторона бігуна намагалася оскаржити висновок і припускала можливе стороннє втручання після забігу, однак медична комісія МОК цю версію відхилила. 27 вересня рішення стало офіційним: чемпіона дискваліфікували, 9, 79 анулювали, золоту медаль передали Льюїсу, "срібло" – Крісті, "бронзу" – Сміту.
Контраст був майже безжальним. Після фіналу прем'єр-міністр Канади Браян Малруні особисто вітав нового олімпійського чемпіона, а через три дні канадський міністр спорту Жан Шаре вже називав те, що сталося, "національною ганьбою". Ще в суботу найшвидша людина світу стояла на вершині п'єдесталу, а у вівторок блиск світового рекорду вже змінила тінь допінгу.
Бен Джонсон Getty Images Проте й це не стало фінальною крапкою. У 1989 році під час роботи канадської комісії судді Чарльза Дюбіна спортсмен визнав, що використовував стероїди й раніше. Його тренер Чарлі Френсіс докладно розповів про застосування препаратів у своїй групі, після чого анулювали й 9, 83, показані в Римі-1987.
Здавалося, головного винуватця одного з найбільших скандалів Олімпіади визначили. Насправді історія "найбруднішого забігу" тільки починалася. Скандал, який виявився більшим за Джонсона З роками допінгова тінь від того фіналу ставала дедалі довшою. У 2003 році стали публічними документи, з яких випливало, що ще перед Сеулом Карл Льюїс мав позитивні результати тестів на стимулятори під час американського олімпійського відбору.
Його пояснення про ненавмисне вживання прийняли, а відсторонення скасували. Міжнародна федерація легкої атлетики згодом заявила, що за правилами 1988 року справи були закриті належним чином і американець мав право виступати на Іграх. Позитивний результат під час Олімпіади отримав і Лінфорд Крісті – на псевдоефедрин.
Медична комісія прийняла пояснення про ненавмисне вживання, тому покарання не було. Через одинадцять років у пробі британця виявили метаболіти нандролону. Національна федерація спочатку виправдала спортсмена, але міжнародний арбітраж скасував це рішення та підтвердив дворічну дискваліфікацію.
Згодом до цього ряду додалися й інші імена. Денніс Мітчелл, який у Сеулі фінішував п'ятим, через десять років опинився в центрі допінгової справи через підвищене співвідношення тестостерону й епітестостерону. У США його виправдали, однак міжнародний арбітраж визнав порушення й призначив дворічне відсторонення.
Канадець Дезай Вільямс позитивної проби на Іграх не мав, але вже 1989-го перед комісією Дюбіна розповідав про власне використання стероїдів. Рея Стюарта ця тема наздогнала значно пізніше й уже після завершення кар'єри: у 2010 році колишній ямайський спринтер, який працював тренером, отримав довічну дискваліфікацію за розповсюдження та введення заборонених речовин спортсменам.
У підсумку шість із восьми фіналістів у різний спосіб опинилися в задокументованих допінгових історіях – від позитивних проб і власних зізнань до пізнішої тренерської дискваліфікації. Ці випадки не були рівнозначними, не всі стосувалися Сеула та далеко не кожен завершився покаранням.
Та саме їхня сукупність змінила сприйняття того фіналу: Джонсон залишився головним символом скандалу, але сама стометрівка давно перестала бути історією лише одного спортсмена, якого спіймали на допінгу. Вісімка скандального забігу перед фінішом Getty Images Четвертий, який вважав себе першим На цьому тлі особливо вирізняється Келвін Сміт.
У Сеулі американець перетнув фініш четвертим і лише після дискваліфікації Джонсона отримав бронзову медаль. За п'ять років до тієї Олімпіади саме йому належав світовий рекорд – 9, 93, який згодом перевершив канадець. Людина, яка колись офіційно була найшвидшою у світі, того дня програла трьом суперникам.
Пізніше одного з них дискваліфікували безпосередньо за цей фінал, а ще двоє опинилися в окремих допінгових історіях. Серед восьми учасників лише Сміт і бразилець Робсон да Сілва не були пов'язані з такими епізодами. Через багато років колишній рекордсмен сформулював власне ставлення до сеульської стометрівки гранично просто.
Він заявляв, що саме він мав бути чемпіоном Сеула-1988. Офіційний протокол залишився іншим: Льюїс – олімпійський чемпіон, Крісті – срібний призер, Сміт – бронзовий. Джонсон – дискваліфікований. А 9, 79 – час, який усі запам'ятали, хоча в офіційному протоколі його більше не існує.
Вісім версій одного забігу Через 24 роки після ОІ-1988 до цієї історії повернувся британський режисер Деніел Гордон. У 2012-му його документальний фільм 9. 79* показали на кінофестивалі в Торонто, а згодом випустили в межах серії ESPN 30 for 30. Близько 80 хвилин екранного часу він присвятив одному фіналу та людям, які опинилися в його центрі.
Головним досягненням режисера стало те, що перед камерою зібралися всі восьмеро учасників сеульської стометрівки – Джонсон, Льюїс, Крісті, Сміт, Мітчелл, Вільямс, Стюарт і да Сілва. До них додалися тренери, лікарі й інші люди, безпосередньо пов'язані з подіями.
Гордон не стільки шукав нову сенсацію, скільки зіставляв свідчення тих, хто через десятиліття продовжував по-різному пояснювати той самий фінал. "У кожного з них своя версія правди. І, можливо, в їхніх очах це справді і є правда", – цитував Гордона Global News.
Назвою фільму став час Бена Джонсона – 9. 79*. До цифр, які 24 вересня 1988 року означали новий світовий рекорд, через роки додалася лише одна деталь – зірочка. Вона виявилася влучним символом усього сеульського фіналу. Офіційний переможець у нього є, протокол давно переписаний, а результат Джонсона анульований.
Проте навіть через десятиліття всі восьмеро чоловіків, які того дня стали у стартові колодки, розповідали про ці дев'ять із лишком секунд по-різному. Сто метрів закінчилися майже миттєво. Суперечки про те, що насправді стояло за ними, – ні. Читайте також : Відео Фото Найвеличніші 45 хвилин в історії спорту: як травмований Джессі Оуенс побив п'ять світових рекордів, але став вигнанцем у рідній країні