Атакувати українські дата-центри, щоб залишити українців без інтернету, – приблизно така сама безглузда ідея, як атакувати автозаправні станції, щоб залишити Україну без пального.
Ні першого, ні другого Росія досягти не зможе.
В Україні тисячі АЗС. Навіть масовані удари по них не здатні зупинити постачання пального. Саме пальне надходить переважно з-за кордону, а заправляти автомобілі, якщо виникне потреба, можна з цистерн, мобільних заправних комплексів та інших тимчасових пунктів.
Так само й з інтернетом.
Український інтернет принципово відрізняється від російського. Він децентралізований. Тисячі незалежних провайдерів, численні оптоволоконні маршрути до Європи, точки обміну трафіком і резервні канали створюють систему, в якій знищення окремого дата-центру не означає знищення мережі. Трафік піде іншими маршрутами, навантаження переберуть інші вузли.
У Росії все навпаки. Там роками будували так званий "суверенний інтернет" — ієрархічну систему, яку держава може централізовано контролювати через великих магістральних операторів та обладнання Роскомнагляду.
Тому виникає просте запитання.
Якщо ударами по дата-центрах неможливо вимкнути український інтернет, а ударами по АЗС — залишити Україну без пального, навіщо росіяни витрачають на це сотні дронів?
Вони не настільки дурні, щоб цього не розуміти.
Мета інша.
Завдяки масовому виробництву дронів і співпраці з Китаєм Росія отримала можливість регулярно запускати по Україні величезну кількість відносно дешевих безпілотників. І для цієї зброї потрібно не лише знаходити цілі. Потрібно створювати сенс.
Безкінечно розповідати власному суспільству, що в кожному "Епіцентрі" чи відділенні "Нової пошти" зберігається зброя, а кожен об’єкт мобільного оператора є військовою ціллю, стає дедалі абсурдніше.
Тому головною ціллю стає не дата-центр і не бензоколонка.
Головна ціль — наш страх.
Страх, що завтра не буде пального.
Страх, що завтра зникне інтернет.
Страх, що перестане працювати звичне життя.
І зрештою — страх, що Україна нібито все одно не витримає.
Цей страх Росія намагається посіяти не лише серед українців. Його адресують і нашим союзникам: дивіться, мовляв, Україна виснажується, її інфраструктура руйнується, опір безперспективний, отже треба змушувати Київ погоджуватися на російські умови.
Це продовження війни іншими засобами.
Коли Росія не може досягти поставлених цілей на фронті, а українські військові руйнують її плани, Москва намагається перенести війну в голови людей. Дешевий дрон має зруйнувати не лише будівлю. Він має зруйнувати відчуття стабільності.
Саме тому після ударів так швидко народжуються розмови про "повний блекаут", "крах інтернету", "відсутність бензину" і майбутній "колапс держави".
Колапсу не буде.
Будуть збитки. Будуть зруйновані будівлі та інфраструктура. Найстрашніше — гинутимуть і страждатимуть мирні люди.
Але Україна не залишиться ані без інтернету, ані без пального. І держава не перестане існувати.
Бо справжньою метою цих атак є не наші сервери і не наші бензоколонки.
Справжньою метою є наша впевненість у тому, що ми вистоїмо.
І саме її ми не маємо права віддати ворогу.