У Чернівецькій області є село, яке ніби випало з часу: старовинні хати під лісом, декілька храмів і найголовніше - унікальні криниці, оздоблені так майстерно, що їх легко сплутати з мініатюрними каплицями. Йдеться про Давидівку - поселення з багатонаціональним минулим і цікавою архітектурою. Як інформує "Главком" , команда дослідників "Кафедра Буковини" показала , чим це село може бути цікавим для мандрівників.
Історія села почалася з азартної гри. За переказами, землі, вкриті густими лісами зі столітніми смереками, за часів Австро-Угорської імперії належали панові, який програв їх у карти.
Новий власник опинився перед величезним лісовим масивом, з яким не знав, що робити, тож вирішив роздавати ділянки переселенцям безкоштовно. Умова була одна: викорчувати гектар лісу і побудуватися на ньому.
На цей заклик відгукнулися українці, чехи, словаки, німці, поляки, румуни та представники інших народів. Так у лісовому краї виникла багатоконфесійна та поліетнічна громада, сліди якої в селі помітні й сьогодні. За легендою, саму назву Давидівка отримала від імені чоловіка на ім'я Давид. Криниці як каплиці
Візитівкою села стали місцеві криниці - не просто джерела води, а справжні зразки народної архітектури. Кожна з них має двосхилий дах, віконця, різьблення та фігурне оздоблення, через що зовні нагадує мініатюрний будиночок або каплицю.
Барви теж не повторюються: зелений, синій, бордовий - кожна криниця пофарбована по-своєму й прикрашена орнаментами, хрестами чи колесами.
Саме ці деталі надають Давидівці особливої, майже містичної атмосфери. Багато храмів
Ще одна особливість Давидівки - щільність храмів. Місцеві жартують, що каплицю чи церкву тут можна зустріти буквально через кожні кілька кілометрів.
Серед найпомітніших об'єктів - стара греко-католицька церква. Її спорудили не в самій Давидівці: у 1905 році будівлю розібрали в сусідньому селі Мигове, перевезли сюди й заново освятили 1907 року. Храм стоїть не на суцільному мурованому фундаменті, а на спеціальних опорах, завезених з Прикарпаття.
Не менш цікава і дерев'яна церква Святого Петра і Павла. Разом з іншими храмами, дзвіницями та старовинними ажурними хрестами, на яких часто вирізьблено символи сонця, місяця й ока - вони перетворюють село на своєрідний історичний заповідник просто неба.
Із Давидівкою пов'язане й ім'я відомого українського композитора, письменника та педагога Сидора Воробкевича. У 1861-1864 роках він мешкав у селі, служив у місцевій церкві та навчав місцевих дітей грамоти. Буковинський колорит
Крім храмів і криниць, село зберігає характерну буковинську забудову: старі хати з вертикальним дерев'яним оздобленням (тесом) і піднятим рівнем мансарди чи горища - деталь, якою давидівська архітектура відрізняється від сусідніх сіл. Блок галереї
Утім, чимало історичних будівель сьогодні потребують реставрації, а церковні громади поступово меншають. Усе ж Давидівка й досі залишається місцем із особливою енергетикою - там, де переплелися долі різних народів, культур і віросповідань.
Нагадаємо, Пересопниця - невелике село у Дядьковицькій громаді на Рівненщині, яке знають далеко за межами області. Саме тут 29 серпня 1561 року завершили написання Пересопницького Євангелія - унікальної рукописної пам'ятки, яку називають українською першокнигою. Цьогоріч їй виповнюється 465 років. Водночас тут дедалі менше людей , закритий фельдшерсько-акушерський пункт, скорочується кількість молоді, а багато будинків стоять порожні.
Також на Чернігівщині є село, яке більше нагадує декорації до постапокаліптичного фільму . Новоселиця, попри оптимістичну назву, поступово перетворилася на майже безлюдний населений пункт серед лісу неподалік кордону з Київською областю.