Кожна повітряна тривога — випробування не лише для дорослих, а насамперед для дітей. Гучний сигнал сирени, звуки вибухів і необхідність ховатися в укриття можуть викликати в малечі сильний страх, який батькам далеко не завжди легко зняти. Психологи радять не запевняти дитину, що «нічого не буде», а підтримувати її відповідно до віку.
Дитині потрібні не заперечення небезпеки, а просте, зрозуміле пояснення того, що відбувається, і відчуття, що вона не сама. Такий підхід знижує тривогу — натомість фраза «не бійся» без пояснень лише посилює переживання. Як заспокоїти найменших — до 5 років
Малюки до 5 років ще не розуміють, що таке повітряна тривога, але чудово «зчитують» тривогу батьків. Тому передусім радять зберігати спокійний тон голосу і якомога більше тілесного контакту: обійми, взяти на руки, тримати за руку. Важливо не робити із сирени джерело жаху, а просто бути поруч.
Ефективний прийом для найменших — перетворити похід в укриття на гру. Наприклад, назвати його «хатинкою безпеки» чи «місцем, де ми зараз». Психологи радять мати під рукою одну улюблену іграшку дитини, щоб її рученята були чимось зайняті. Діти 6–12 років: чесність і конкретика
Школярі починають ставити запитання: «А це небезпечно? А ми в безпеці?». Психологи радять відповідати чесно, але без зайвих деталей. Формулювання на кшталт «наші військові захищають нас, а ми зараз у безпечному місці» цілком достатньо. Категорично не варто розповідати дитині про жахливі подробиці обстрілів або показувати страшні відео.
Корисно дати дитині невеличке «завдання», яке повертає відчуття контролю: тримати наплічник із водою, допомогти зібрати улюблені речі, подбати про молодшого брата чи сестричку. Так дитина вчиться справлятися і менше концентрується на страху.
Підлітки: не знецінюйте їхні переживання
Підлітки часто зовнішньо байдужі або, навпаки, дратівливі — однак усередині переживають те саме, що й молодші діти. Психологи радять говорити чесно і ставитися серйозно до їхніх переживань. Фраза «Ти вже дорослий, чого боятися?» лише закриває дитину й примушує замикатися в собі.
Корисно обговорити з підлітком конкретний план дій на випадок тривоги: куди йти, що взяти, як зв'язатися з батьками. Це повертає йому відчуття контролю над ситуацією, яку він не може змінити. Що робити, якщо страх не минає і вдома
Якщо після тривог дитина довго не спить, чіпляється до батьків чи, навпаки, відсторонено мовчить — це може бути ознакою сильного стресу. У таких випадках психологи радять не лаяти дитину, а звернутися за консультацією до фахівця чи шкільного психолога.
Допомагає простий, передбачуваний ритм життя: сон, їжа, прогулянки, мінімум гаджетів перед сном. Спокійна, але передбачувана повсякденність допомагає дитині зосередитися на тому, що вона може контролювати, і менше звертати увагу на те, що від неї не залежить.
Раніше портал Знай повідомляв, діти постійно сваряться між собою: 10 порад психолога, щоб зменшити суперництво .